Гармонія казок Кястутіса Каспаравічюса

«Садівник Флоренціюс» і «Заєць Морквус Великий» - дві нових книжки нині вже добре відомого в Україні литовського дитячого письменника та ілюстратора Кястутіса Каспаравічюса у перекладі українською Оляни Рути. Обидва твори вийшли нещодавно у видавництві «Навчальна книга – Богдан». «Садівник Флоренціюс» і «Заєць Морквус Великий» - дві казкові історії в малюнках, де автор змальовує не лише вдачу своїх яскравих героїв: садівника Флоренціюса та Зайця Морквуса Великого, але і вписує та вмальовує їх у сюжети, що передають невід’ємні в житті вселюдські істини (як от дружба, повага, симпатія та любов).
Якщо «Садівник Флоренціюс» - казка-притча, яка вчить дарувати Добро, попри те, що Біль, Гнів і Смуток не дрімають і всіляко нагадують про себе, то «Заєць Морквус Великий» -  реальна ситуація, що вміло розіграна автором у формі дотепного казкового сюжету, який заохочує й надихає читачів не журитися, а навчатися сприймати себе навіть тоді, коли вони поглядають з якимось розчаруванням у дзеркало.
Сюжети обох казок динамічні, розважальні, повчальні, але без надмірної дидактичності. Скажімо, у казці «Садівник Флоренціюс» ведмідь-садівник намагається виростити чорну троянду для королеви; утім, побачивши трояндовий кущ, він розуміє, що ця квітка руйнує світ, тому героєві доводиться шукати шлях, як позбавитися лиха, що він накоїв. Герой другої історії Зайчик Морквус хоче вирости й стати великим, як «хтосі», що їдять всілякі лагоминки – торти, пироги, тістечка. Він випадково побачив «хтосів» у журналі й потому відмовився їсти моркву та капусту. Зрештою, Зайчик стає такий великий і незграбний, що не вміщається у батьківському будинку. Чи прагнув він цього? Звісно, що ні. Цікаво, що наприкінці історії Каспаравічюс звертається до читачів, пояснюючи, що ця книжка написана з його власних переживань. Ці дві історії захоплюють читачів своєю реальністю, а водночас і казковістю, створюючи відчуття надійності, сміливості, впевненості та затишку.
Та чи то самі сюжети казок Каспаравічюса дарують нам такі відчуття? Досвідчений читач знає й розуміє, що книжки в малюнках дають можливість не тільки прочитати історію, яку написав письменник, але й продивитися та проговорити історію, яку намалював ілюстратор. Часом малюнки відображають слова тексту достеменно так, як його прописав автор, а часом малюнки доповнюють або навіть творять свою історію довкола тексту, що ми, власне, й можемо простежити в казках Каспаравічюса.
У своїй книжці «Читаючи сучасні книжки в малюнках» (Routladge, 2006) американський науковець Девід Левіс (David Lewis) зазначає, що малюнок та розповідь можуть перебувати в гармонійному «шлюбі» й давати змогу читачам не лише бачити і читати одну й ту ж історію, а й дозволяти ілюстраторові зображати додаткові деталі чи створювати візуальний додатковий сюжет довкола основного вербального. За словами науковця, гармонія між текстом і малюнком призводить до двох напрямів читання: «книжка-до-читача» та «читач-до-книжки». Вони залежать від уяви, знань, досвіду кожної окремої людини, а також від «коду», який використовує чисельник. Наприклад, дитина може читати історію за малюнками, у співвідношенні з малюнками або читати текст швидко, приділяючи мало уваги ілюстраціям.
У своїй статті «Вступ до кодів книжки в малюнках» професор та керівник відділу компаративістики Массачусетського університету в Амхесті  Вільям Моебіус (William Moebius) називає ще й інші підходи до вивчення взаємодії ілюстрацій і тексту: історія-як-комунікація та історія-як-мистецтво. Історія-як-комунікація здебільшого доповнює текст, додаючи не прописані автором елементи. Історія-як-мистецтво апелює до досвідчених читачів, що вже розуміються на певних життєвих деталях (наприклад, якщо мова в тексті йде про пекаря, то дитина розуміє, що таке пекарня і що в ній робить пекар). Моебіус вважає, що вивчення та дослідження книжки в малюнках без урахування цих двох кодів неможливе. Він пропонує аналізувати ілюстрації з точки зору надбаних знань, а цебто дивитися на малюнок  «за допомогою того, що ми знаємо, а не того, що бачимо».
Згадані коди та аналізи здаються досить очевидними на перший погляд, але коли зупинитися й звернутися до так званого повільного читання, то можна простежувати, як вони діють на сприйняття тексту читачами, доповнюють-пояснюють текст і збагачують досвід. Ці три кодові принципи – гармонія, історія-як-комунікація та історія-як-мистецтво – безумовно, простежуються в казках Каспаравічюса. Щоб продемонструвати це, я проаналізую кілька ілюстрацій художника. Наприклад, щойно поглянувши на обкладинку казки «Садівник Флоренціюс», читачі мають змогу зупинитися й проговорити за малюнком, про кого йтиметься в казці та що робитиме головний герой (бачимо ведмедя, що підстригає кущі), а також не важко здогадатися про його уподобання – тут про те,  що він любить пити чай. Адже  на кущі видно чайника й чашку. Починаючи з четвертої сторінки, ми бачимо ведмедя, що стоїть біля веранди. Вербальна історія вказує нам на це, але не подає деталей веранди. Тут ми бачимо і візок, і квіти, і лійку. Та й зовнішність ведмедя-садівника здебільшого промальована, а не прописана. Спостерігається гармонія між текстом і малюнком: що не сказано словами, відображається візуально. Плюс – читачі, які хоч трішки знаються на садівництві, можуть відразу назвати безліч реманенту, що використовуються для праці в саду. Якщо говорити про цю ілюстрацію детальніше, то можна звернутися до почуттів, що формуються кольорами. Скажімо, запитати – теплі вони чи холодні. На що дитина швидше за все відповість, що кольорова гама – тепла. Далі можна поцікавитися – чому, тобто звернутися до асоціативного компоненту. Для зміни настрою пропоную зупинитися на сторінці п’ятдесят сім, де ми бачимо темніші кольори. Текст оповідає нам про зміни у Ведмежому Королівстві. Його, згідно з текстом, «вкриє Чорна Ніч». На цій та на наступних двох сторінках зображені ведмеді в темніших тонах. Вони рухаються слідом за чорними трояндами. А далі –  Флоренціюс у своєму, ще нещодавно яскраво-зеленому, саду. Тепер колір дерев і кущів навіває смуток. Ми бачимо найвіддаленіший закуток саду. Тут не квітнуть квіти, а ростуть рослини, подібні до будяків. Наприкінці історії ми бачимо Флоренціюса з повною лійкою кольорових троянд. Це свідчить про те, що віднині він збирається вирощувати тільки барвисті квіти.
Обкладинка книжки «Заєць Морквус Великий» немовби натякає на те, що в ній буде йтися про ласунчика, бо надмірна кількість розпочатих тортів демонструє бажання спробувати щось нове – відчути зміну. Ілюстрації цієї книжки – це, перш за все, гра великих та малих розмірів на малюнках. Так, наприклад, на ілюстрації, що на п’ятій сторінці, ми бачимо, як Зайчикові іграшки не надто відрізняються за величиною від нього самого. Втім це не основне в малюнку. Тут передано побут зайців, адже текст практично не зображає вербально Зайчиків дім. На сторінці вісім намальовано Зайчика, що гортає журнал. Це також показано вербально, але в тексті нічого немає про те, де саме перебувають Морквусові Тато й Мама та що вони роблять. Малюнок подає нам звичний дитині побут і спокій. Тут і картини на стінах, і простирадло на дивані… Також ми бачимо, як тато хрумає морквочку, що ще раз наголошує на «проблемній» для Зайчика ситуації. Малюнки творять зовнішність зайців. Розгорнута ілюстрація вісімнадцятої та дев'ятнадцятої сторінок зображає всіх Морквусових родичів. Із тексту ми знаємо лише про їхнє існування, але завдяки малюнку можемо приблизно здогадатися про їхній вік. Починаючи з двадцять восьмої сторінки, перед читачем  вимальовується місто, яким прошкує Заєць Морвкус Великий. Діти відразу впізнають у ньому свої містечка та знайомий їм побут. Сцени в танцювальному клубі знайомлять нас із  різними героями та показують їхні вдачі, що зовсім не прописує текст. Також на сторінці п’ятдесят п’ять ми надибуємо на закоханих зайчиків. Ті читачі, які трішки читали чи чули про амурів, відразу впізнають намір зайців-янголят в обох кутиках сторінки. Наприкінці казки бачимо Морквуса, який добряче схуд і невпинно допомагає батькам робити заготовки на зиму. Знову ж таки: у тексті про це лише згадано, а малюнок „розповідає”, що саме роблять батьки і діти та як розподіляють спільну працю.
Ілюстрації й тексти Каспаравічюса дають необхідний комплексний - вербальний та візуальний - баланс, важливий для будь-якої книжки в малюнках, бо він впливає на позитивні емоції й почуття читачів, розвиває комунікативні здібності і формує естетичні смаки. Повільне читання також сприяє розвитку уваги та критичної точки зору, бо діти, які проговорюють текст і малюнок, як основне базове поняття книжки, набувають цінного  досвіду читання, що в майбутньому передбачає встановлення необхідних читацьких і життєвих уподобань. Також цікаво, що малюнки Каспаравічюса можуть стояти окремо від тексту і створювати свій незалежний простір, бо вже тільки за ними можна нафантазувати неабияку історію, тож тут безперечно працює принцип історія-як-мистецтво.
На завершення хочеться звернутися до слів ведмежої королеви, яка в казці «Садівник Флоренціюс» вигукує своє захоплення трояндами. «Ох, як красиво! Які дивовижні кольори, які лінії!» - каже вона і тим  вкотре привертає увагу малих та дорослих читачів до тла, кольорів, відтінків і ліній казкових історій у малюнках.

Список використаної літератури:
1. Lewis, D. Reading Contemporary Picture Books: Picturing Text. New York, NY: Routledge, 2006.
2. Moebius, W. "Introduction to Picturebook Codes," Word & Image 2:2 pp. 141-158.
3. Каспаравічюс, Кястутіс. Садівник Флоренціюс / К. Каспаравічюс ; пер. з литов. Оляни Рути. — Тернопіль: Навч. кн. — Богдан, 2011. – 68 с.
4. Каспаравічюс, Кястутіс. Заєць Морквус Великий / К. Каспаравічюс ; пер. з литов. Оляни Рути. — Тернопіль: Навч. кн. — Богдан, 2011. – 64 с.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА