Тендюк, Леонід. Вогники в океані : морські оповідки / Леонід Михайлович Тендюк ; худож. Тетяна Капустіна. – Київ : Веселка, 1974. - 39 с. : іл. 

Тендюк, Леонід. Під крилами альбатроса : вибрані повісті й оповідання / Леонід Михайлович Тендюк ; худож. Володимир Василенко. – Київ : Веселка, 1981. – 510 с. : ілюстр. 

Зазвичай, коли йдеться про пригодницькі книжки, дія котрих розгортається в Україні чи стосується українців, уява відразу малює козацькі степи чи таємничі схили гір, звивисті вулички старовинних міст… І чомусь забувається, що найдавнішими шляхами, неймовірним простором пригод і пошуків у цих краях завжди були води. Дивовижної краси й сили древні ріки й моря відкривали жителям нашої землі неймовірні можливості й доступ до цілого світу, безмірно розширювали їхні горизонти. Тому не дивно, що мариністика завжди була присутня в українській літературі, де лірика В. Пачовського, Лесі Українки чи нашого сучасника Анатолія Качана сусідить зі щемкою прозою М. Коцюбинського, Ю. Яновського, О. Гончара, В. Сильченка, В. Рутківського, О. Лущевської, а традиція пригодницької вітчизняної повісті для юні неперервно струменіє від М. Трублаїні, до Л. Тендюка та А. Санченка.

Нині, коли стрімко починає відроджуватися інтерес до документальної, науково-художньої прози для дітей, мимоволі згадуються даремно призабуті морські оповідки Леоніда Тендюка для дошкільнят і його динамічні, живі повісті для підлітків, у яких справдешні подорожі й пригоди, факти й відомості оживають у напрочуд доступній і цікавій формі. Саме цю рідкісну рису творчості письменника відзначив колись поет Анатолій Лісовий: «Леонід Тендюк – унікальне явище в українській літературі, особливо в сенсі подорожувально-пізнавального, пригодницького жанрів». І це справі так.

«…Летить перо. Спішить рука,

І образів ріка іскриста.

А на обличчі Тендюка –

Броня поета й журналіста.

Він у газеті – ночі й дні

Пером картає все вороже.

Та журналіста у борні

Поет, я вірю, переможе».

Володимир СОСЮРА.

 «Прозові твори письменника передовсім звернені до молоді, виховують у неї почуття мужності й стійкості перед житейськими бурями, вчать гідно нести горде ім’я – українець».

Віктор КОСТЮЧЕНКО.

Слова великого співця України Володимира Сосюри виявилися пророчими. Леонід Михайлович Тендюк став прекрасним поетом-лірикам. Та ще і яскравим, самобутнім письменником-мариністом, твори якого із задоволенням читають дорослі і діти. Він є лауреатом літературної премії імені Лесі Українки (1992 р.) за «Вибрані твори» у 2-х томах та збірку «Смерть в океані», а також лауреатом премії В. Сосюри (2008 р.) за поетичні твори.

А ще Леонід Тендюк – чи не єдиний з українських письменників, хто, за свідченням А. Санченка «…слід у слід пройшли шляхами нашого уславленого краянина Міклухи-Маклая на судні з тією ж назвою та ще й сфотографували нащадків новогвінейських людожерів на пам’ять…», мали автограф самого Жака ів Кусто на томикові Антуана де Сент-Екзюпері, та кому передмови до книжок писав уславлений на весь світ полярник, уроженець Севастополя І. Папанін.

***

Письменник народився 3 березня 1931 року у степовому селі Володимирівка на Кіровоградщині у селянській родині. Десятирічку закінчував у Великій Висці, щодня долаючи п’ятнадцять кілометрів у школу і зі школи. 1956-го року закінчив факультет журналістики Київського університету. Потім працював журналістом у газеті «Молодь України». Але його постійно вабила морська стихія – безмежні простори морів та океанів. І Леонід Михайлович досяг своєї мети. Багато разів плавав він на різних океанографічних морських суднах – «Ю. Шокальський», «Витязь», опанував кілька морських професій- матроса, стернового. Плавав і на звіробійній шхуні, з китобоями. Але завжди залишався письменником. Його зірке око і чіпка пам’ять допомагали викладати на папері усе, що він бачив. А бачив багато цікавого, екзотичного. Адже побував у Новій Гвінеї, на островах Фіджі, у Японії, США, Канаді, Індії, Пакистані, Кенії, Австралії, Полінезії, В’єтнамі. То були непрості подорожі, а важка фізична праця, траплялися і небезпечні для життя ситуації (одного разу письменник ледь не потонув у морі). Як написав Борис Олійник: «То були не просто мандри, а серйозна, цілеспрямована робота літератора, який добре знав, чого він хоче. З тих подорожей Леонід Тендюк «привіз» книги нарисів «Одіссея східних морів» (1964 р.), «Шукачі тайфунів» (1965 р.), «Люди з планети океан» (1968 р.), повісті «Земля, де починаються дороги» (1972 р.), книгу оповідань «Вогники в океані» (1974 р.), «На коралових атолах» (1979 р.), [«Вибрані твори» у 2-х томах (1990 р.)] і ще чимало творів, котрі виходили поважними тиражами і одразу ж зникали з полиць книгарень. А це – чи не найвища оцінка творчості письменника!».

Олесь Гончар назвав Л. Тендюка одним із найяскравіших мариністів. Бестселерами стали написані для дітей твори Л. Тендюка «Вогники в океані». «Дивовижна риба мурена», «На коралових атолах»; дорожні нариси «Одіссея східних морів», «Шукачі тайфунів», «Люди з планети Океан». За словами Віктора Костюченка «Степові далі, широчінь неба зародили у [дитинстві Леоніда ] бажання заглянути, а що там за виднокругом, побачити світи. … Ось так стихія суходолу і стихія моря вжилися в емоціональній душі Леоніда Тендюка. Про це він зізнається у своїх віршах:

Я – степовик

Та б’ється змалку

Морська стихія у душі.

1981-го року у «Веселці» виходить його вибране «Під крилами альбатроса», куди ввійшли повісті «Буревісник» виходить у море», «Атолл Туамако» та «Під крилами альбатроса». Підводні і надводні спостереження науковців, шторми і штилі, нелегка морська робота матросів, зустрічі з аборигенами островів, – про все це захоплено розповідає письменник Л. Тендюк. Він детально та барвисто, із захопленям, використовуючи місцеві легенди й казки, описує зустрічі з острівними племенами, їхній побут, звичаї, вірування. Й так само цікаво й точно – маршрут мандрівки, її наукову мету – вивчення океанських течій, рельєфу дна. Посилається на численні історичні відкриття, події, біографії відомих мореплавців. Урізноманітнюють повість вкраплені розповіді письменника про своє гірке дитинство з «лободою», з якої мати варила суп, та з «макухою» – основною повоєнною їжею. Часто згадує стареньку одиноку матір (батька забрав фронт), рідне село та неозорий як море степ. Саме з розлогого спомину про своє село і дитячі марення морем починає Л. Тендюк повість «Атолл Туамако». У далеких далях згадує він милі серцю ставки та верби, коваля Федоса, колишнього моряка, з безкінечними морськими історіями. То було наче стартом для матроса океанського флоту Гайового (Тендюка), який вирушає у незвідану морську путь.

На судні Гайового оточують чудові люди. Ось Василь Окань, який говорить віршами або високим стилем, як каже мудрий, досвідчений боцман «фігурально». Приваблюють ерудованістю науковці Наташа, Паганель. Під час висадки на берег розбивається їхній човен. Але завдяки мужності всі рятуються. Починається робінзонада на острові Кілі-Кілі: пошуки їжі, спорудження житла, зустрічі з хижими сухопутними і морськими тваринами. Нарешті знайомство з полінезійським плем‘ям, прийом у вождя, опис обрядів, ігор, несподіванки, сюрпризи. Один із них, коли дочка вождя, танцюючи, одягла на Гайового вінок, а він, не відаючи наслідків, повернув їй, що означало згоду на одруження. Ледь залагодили непорозуміння. Автор наголошує, як доброзичливість єднає людей. Цікаво що, слухаючи пісню аборигенів, Гайовий порівнює її з українською піснею «Розпрягайте, хлопці, коні», а дивлячись на танок, згадує про гопак. А ще молодому чоловікові завжди пригадується  мати, яка йому малому закладала перші народні житейські основи: «Кинеш зернину, а виросте колос…». Це про засівання добром…

Мандрівка письменника Тендюка Індійським океаном триває… Наукове судно «Витязь» заходить у різні порти. І першим є порт Нагасакі, на який 1945 року було скинуто американцями атомну бомбу. Наслідки вибуху – «десятки тисяч обвуглились за одну мить…». Цю розповідь, як і інші, – наприклад, про Цусимський бій 1905 року, – автор вплітає у подорожні нотатки, що стають масштабнішими, глибшими. У них його тривога за долю світу.

От уже правда, що нашого цвіту по всьому світу. У цьому переконуєшся, читаючи повість «Під крилами альбатроса». У Японії і в Сінгапурі, на Гаваях – скрізь зустрічаються автору українці. По різному закидала їх доля у ці краї. Драматична вона і у волинянки Олі, яка в час війни була завербована до Німеччини. А зараз вона на одному з Гавайських островів – королева.

Можливо у цьому нагромадженні днів, ночей, облич, деталей, пригод, подій, пристрастей, країн, островів не все запам’ятовується (мандрівні сюжети добре читати і важко переказувати). Зате добре вимальовується образ самого автора (у повістях матроса Гайового), який відкривав для себе світ «за виднокругом» і поділився відкриттям з читачами. В одному інтерв’ю Л. Тендюк говорив, що коли почалась його одіссея, то стільки з ним «трапилось інтересного, яскравого, навіть неправдоподібного, що не треба було й вигадувати». І саме оця не вигадана краса, дивовижність, неочікуваність і драматизм живого життя так приваблюють у його творах для юні.

Оповідання Л. Тендюка для малих читачів зі збірки морських оповідок «Вогники в океані» (1974 р.) написані так само просто і дохідливо та оповідають про події й епізоди, учасником чи свідком яких був автор. Збірочка має чітку внутрішню структуру. Дві невеличкі оповіді – «Чарівне люстерко» та «Вогники в океані», прямо не пов’язані з описом пригод в далеких краях, обрамляють п’ять інших оповідань і несуть обов’язкове за радянського часу «ідейно-виховне» навантаження. Але навіть тут традиційні в книжці для дітей настанови любові до Батьківщини, поваги до праці тощо втілені в зрозумілих, близьких малому читачеві образах задушевної розмови з мамою, моделі кораблика, в якому сконцентрувалися усі згадки про дивовижні подорожі, віри в рятівне світло маяків, котрі завжди проведуть до рідної землі.

Наступні оповідання збірочки – «Медвежата з Курильського озера», «Про те, як калани врятували човен» та «Терешків песець» присвячені Півночі, її неймовірній природі та людям. Напрочуд зримо, докладно й водночас просто автор розповідає малюкам про Камчатку. Тут і географічні відомості, й захоплені свідчення очевидця, враженого красою Курильського озера чи весняним цвітінням лук, і смак місцевих ягід. Не дивно, що саме в такому чарівному місці оповідач зустрічається з веселими кмітливими ведмежатами! Натомість біля холодних Курильських островів човен з шістьма моряками потрапляє у справжній «полон» до морських водорослів. «Довжелезні, слизькі, в’юнкими гадюками плазували вони по воді». Порятунок прийшов від морських каланів, які, граючись, розчистили шлях до землі. На Командорських островах письменника здивував ручний песець, якого врятував на острові Берінга молодий алеут. Адже цих хутряних тварини дуже важко приручити.

Дві наступні оповіді – «Подорож у підводне царство» та «Деревце, врятоване від бурі» присвячені уже Півдню. У теплому тропічному Індійському океані перед очима оповідача постав «справжній казковий світ»: схожі на барвисті лугові квіти корали, привітні та хижі риби, а на березі піщані краби-воїни та риби-стрибуни. А якось йому вдалося виловити з води вже пророслі кокосові горіхи та виростити з них на кораблі справжнісінькі пальми!

Окремо слід сказати про сповнені легкості й життя акварелі Тетяни Капустіної, котрими проілюстровано видання. Пейзажі, динамічні сценки, звірята й люди на них напрочуд реалістичні й водночас оповиті тонким флером «чарівного». Як і самі морські оповідки, ілюстрації попри видиму простоту сповнені справжньої глибини, світла й динаміки, як сам океан життя.

Згодом в оповіданні «Дивовижна риба мурена» (1977 р.) автор ще докладніше й більш драматично розповість дітям про красу та застороги підводного світу. Описуючи перебування наукового корабля «Вихор» у південній частині Тихого океану, Л. Тендюк вправно змальовує те, що побачив під водою на кораловому рифі – саргасові володості, «як затонуле казкове місто», квіти-корали і химерні риби: золотава макрель, отруйні бородавчатка-жахлива та мурена з лютими очима. А ще – тамтешнє нічне небо, на якому яскравіють інші світила, ніж над Україною… Бо де б не бував письменник, як би не любив моря та океани, за його словами «…кожна кровинка, що пульсує в мені, єднає з отчою землею».

А книги письменника вчать читачів бути допитливими, доброзичливими, закликають до відкриттів і пригод. Але, головне, вони – чудовий приклад того, як невтомний шукач і «людина світу» може бути закоріненою в рідну землю, знаходити силу й любов у власних витоках, вливатися живим неповторним струмочком СВОГО у океан вселюдського.

Наталя ГАЖАМАН.

Використана література:

Горлач Л. Співець неспокою : до 50-річччя від дня народження / Л. Горлач // Література. Діти. Час : зб. лт.-крит. ст. по дит. літ. – Київ, 1981. – Вип. 6. - С. 177-179.

Костюченко В. [Леонід Тендюк] // Костюченко В. Літературними стежками : нарис історії укр. літ. для дітей XX ст. – Київ, 2009. – С.282-286.

Лісовий А. Поле і море – його стихія / А. Лісовий // Київ. – 2008. - № 11-12. – С. 187-189.

Мокренко А. Феномен Тендюка / А. Мокренко // Літ. Україна. – 2011. – 3 берез. – С. 6.

Олійник Б. [Про Леоніда Тендюка] / Б. Олійник // Олійник Б. Вибрані твори : в 2 т. Т. 2. Переклади. Публіцистика. – Київ, 2006. - С. 478-481.

Папанін І. Дороги, що ведуть до щастя / І. Папанін // Під крилами альбатроса / Л. Тендюк. – Київ, 1981. – С. 5-7.

Санченко А. Українська мариністика / Антон Санченко // Друг читача. – 2008, 7 вер. – Режим доступу : https://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/overview/428/

***

Леонід Тендюк : укр. літ. зазнала відчут. втрати: 12 липня на 82-му році життя зупинилося серце письменника… : [Некролог] // Літ. Україна. – 2012. – 19 лип. – С. 15.