Нова книжка Євгена Білоусова «Лесина пісня», ошатно видана тернопільським видавництвом «Навчальна книжка – Богдан» 2009 р., продовжує традицію казкових повістей автора за мотивами біографій визначних українців.

Сам письменник зазвичай визначає жанр власної творчості як «історична казка». Поєднавши у своїх виданнях досвід фахового історика та дитячого організатора й учителя, Євген Васильович винайшов новий сучасний спосіб робити серйозний історичний матеріал прийнятним і цікавим для читача молодшого та середнього шкільного віку. Його тексти, на відміну від попередників у царині просвітницької літератури для дітей, по суті, є вибуховою сумішшю художньої біографії та науково-популярної розповіді про письменника та його час. Власне, це маленька енциклопедія одного автора, зорганізована у високохудожній доступній читачеві формі та дбайливо оформлена й видрукувана.

До появи «Лесиної пісні» малі українці могли дізнатися про долю Лесі Українки поза шкільними сторінками та енциклопедичними довідниками (які, на жаль, не грішать нині ані художністю, ані достовірністю!) лише з невідповідних їх вікові книжок уже минулого століття: повістей «Ломикамень: Повесть о Лесе Украинке» О. Дейча та «Дочка Прометея» М. Олійника, художньо-документальної повісті А. Костенка «Леся Українка», книжки «Спогади про Лесю Українку» та збірки віршів про поетесу «Співачка досвітніх вогнів».

Нещодавно оповідання про дитинство поетеси, поряд із оповіданнями про дитинство Леонардо да Вінчі, Карла Ліннея, Жюля Верна, Джона Рокфеллера та Вінстона Черчілля, написав у серії «Життя видатних дітей» київського видавництва «Грані-Т» Олесь Ільченко. Та це власне художній текст, створений аби донести до малого читача певну настанову автора крізь призму долі знакової особистості (у разі Ільченка – «рухайтеся вперед попри будь-які труднощі, вірте в себе і свою щасливу зорю!»).

Натомість, завдання Євгена Білоусова — художніми засобами розкрити перед юним читачем у всій повноті та достовірності життєвий шлях і ціннісні орієнтири одного з національних достойників. Відтак, його книжка в основі своїй науково-пізнавальна, а не власне художня, хоча й позиціонується автором як «казка».

Казкові персонажі в тексті «Лесиної пісні» мають суто структурно організуючу роль і несуть лише дидактичне навантаження. Царі, Пісня, Слово, Вишиванка – це своєрідні «ключі» до окремих частин-оповідань книжки, що, тримаючись на єдиній зв’язці авторської ідеї – «Леся Українка – нездоланна, бо є плоттю від плоті рідної Пісні й Слова», – створюють в дитячій уяві схему єдиного тексту-будинку, хоча всі кімнати в ньому різняться і їхня кількість і порядок проходження можуть бути змінені.

Щодо самих оповідань, казок, легенд і подорожніх нотаток, розвідок і описів, із яких витворено текст, то більшість із них дуже гарні, вдало скомпоновані та майстерно виписані. Як повноцінні високохудожні твори читаються казкові оповіді про Солов’їного царя й співочий край, Пісню чи Вишиванку.

Авторові вдається майстерно вводити до тексту документальні джерела (як-от, листи Лесі), сюжети та біографічні відомості про її родовід, близьких і найближче оточення, зразки тогочасного фольклору та твори самої поетеси. Дуже важливо, що навіть пишучи про хрестоматійні вірші та факти життя Лесі Українки, стократ аналізовані в різноманітній навчальній літературі, Євген Білоусов знаходить нові, природні саме для його оповіді трактування та наголоси. Зокрема, письменник залишає десь осторонь головного річища своєї розповіді болючу хворобу поетеси, бо, зрештою, не вона є визначальною для її Слова та Пісні.

Хоча, коли взяти до уваги кількість важко хворих дітей в Україні, можливо, було б доречно знайти можливість утвердити їх у своїй перспективності та спроможності на прикладі життя саме цієї мужньої жінки?

До прорахунків автора слід віднести наявність у книжці понять, значення яких не відоме не тільки молодшим школярам, а й багатьом учителям, скажімо: губернія, феодали, повітове місто, головний мировий посередник, пансіон, голова з’їзду мирових посередників тощо. Було б добре або взагалі вилучити їх з тексту, або розкрити їхній зміст безпосередньо в ході оповіді чи у примітках. Так само інколи занадто дидактично звучать слова, вкладені до вуст «казкових персонажів». Як на мене, жодна Пісня не може говорити як директор школи на урочистому заході у присутності «високих гостей»! Так само кидається у вічі відчутна різниця у складності тексту окремих складових книжки. Якщо казки та легенди адресовані молодшим школярам, історичні розвідки про міста, де жила родина письменниці, її родовід, родичів – розраховані здебільшого на середній шкільний вік, то передмова П. Мовчана найбільше придасться старшокласникам для написання творів на вільну тему.

Відтак, книжку, на моє переконання, найдоцільніше рекомендувати для родинного читання та для читання у класі, бо вона, з одного боку, може бути цікавою різновіковій аудиторії, а з іншого, – вимагає коментування з боку дорослого.

Окремо слід сказати про соковиті барвисті ілюстрації Оксани Хейлик. Художниці вдалося майстерно обіграти художню «клаптиковість» тексту та певну ляльковість персонажів. Книжка не містить не лише портретних зображень Лесі чи її оточення, а не має навіть натяку на подібну «документальність». Натомість, вона буяє соковитим квітом народно-декоративного мистецтва. Є в малюнках Оксани Хейлик щось від килимарства, мальованої кераміки, вишивки та навіть клаптикового шиття. Кожну сторінку книжки, наче буденний світ українця ще донедавна, виповнюють барвисті птахи-ноти на тлі сивого полотна долі, червоно-чорне шиття буднів, розкішні «розписні» квітки, дивні комахи та казкові дерева. А ось усі образи-персонажі схожі до завмерлих посеред гри ляльок. Мені особисто дуже припали до вподоби ангелята в українських строях із бандурками, що чарівними птахами сидять на гілках-квітах «Дерева життя», котре наче зійшло з прадавніх вишиваних рушників.

На загал, книжка Євгена Білоусова «Лесина пісня» нині – єдиний належно пристосований саме до дитячого сприйняття текст, що багатогранно, достовірно й водночас художньо розкриває головні віхи та життєві пріоритети великої української поетеси Лесі Українки. При всіх спірних моментах, книжку на сьогодні варто визнати взірцем популярної вітчизняної біографії українського достойника для наймолодших. Сподіваємося, вона знайде належне місце не лише на книжкових полицях шкільних бібліотек, а й в книгозбірнях усіх українських родин.

Євгеній Васильович Білоусов народився 27 листопада 1952 р. у Москві в родині військового, хоча родом із села Чаплино на Дніпропетровщині.
Закінчив Дніпропетровську СШ № 86, історичний факультет Дніпропетровського університету.

Працював вожатим у Дніпропетровській СШ № 51. Завдяки перемозі у Всесоюзному конкурсі піонервожатих потрапив на роботу до «Артеку». Згодом викладав історію в Дніпропетровській СШ № 58. Коли родина переїхала до Криму, працював директором коктебельського музею планеризму. Згодом створив перший у світі музей дельтапланеризму у Феодосії. Одним із перших в Україні підкорив собі параплан.

Свої перші літературні спроби хлопець зробив ще школярем на шпальтах обласних газет «Прапор юності» та «Дніпропетровська правда». Працюючи в «Артеку», почав писати науково-популярні та художньо-біографічні твори для дітей, казки та оповідання, але змогу активно друкуватися отримав лише в 90-ті рр. У 1993 р. разом із видавництвом «Таврія» Євген Васильович започаткував серію «Історія Криму для дітей», у якій до 2002 р. побачили світ 15 ошатно виданих, барвисто проілюстрованих книжок. З видавництвом «Дніпркнига» письменник підготував серію «Дітям про минуле та сучасне України», в якій вийшло вже чотири книжки. З 2003 р. київський центр «Просвіта» реалізує авторську програму Євгена Білоусова «Славетні імена України», що передбачає 10 томів оповідань про найвідоміших достойників нашої Вітчизни. Міжнародне визнання здобула його книжка «Оповідання про маленьку Копійку та велику Гривню» (2001), а біографічна казка про дитинство Тараса Шевченка «Тарасове перо» набула всеукраїнського розголосу та була удостоєна премії імені Лесі Українки (2005).

Серед нагород письменника, котрий видав понад 35 книжок для дітей і досі залишається одним із найбільш друкованих в Україні, – міжнародний диплом ІBBY (ЮНЕСКО) імені Г.-Х. Андерсена, що його мали серед вітчизняних авторів лише Богдан Чалий та Всеволод Нестайко, він лауреат Премії Автономної Республіки Крим, премії імені Лесі Українки, переможець і лауреат понад 15 різних Всеукраїнських і міжнародних книжкових виставок та конкурсів.

Нині Євген Васильович успішно продовжує працювати на ниві книговидання для дітей, реалізуючи вже розпочаті та започатковуючи нові непересічні проекти, гуртуючи навколо себе так само діяльних і талановитих людей.

Докладніше про творчу долю Євгена Білоусова читайте у виданнях:
1. Резник, О. Профессия - детский писатель : Очерки творчества Евгения Белоусова / О. Резник ; фот. М.Горшков. - Днепропетровск : ИМА-пресс, 2005. - 271 с. : фот. - 3000 пр. - ISBN 9663310278.[Уривок з цього видання про книгу "Лесина пісня" можна прочитати тут]
2. Чарівне перо Євгена Білоусова: біобібліогр. розповідь для читачів мол. шк. віку / Нац. б-ка України для дітей; уклад. Н. О. Гажаман. – К., 2006. – 20 с.