Гортаючи батькові сторінки та роки (до 70-ліття Василя Чухліба (1941–1997))
18 липня 2011, 14:52   Автор: Тарас Васильович Чухліб

(до 70-ліття Василя Чухліба (1941–1997))

«Синові Тарасові – на 22-ліття.
Хоч іноді замислюйся про своє коріння – у святій і стражденній українській землі – над Дніпром, над Десною, над Россю… Його нікому не підкопати, не підрубати, не спалити, не знищити…».
В. Чухліб. (Підпис на збірці «Іду до Десни», 20.08.88)


Думаю, рід наш бере початок у XVIII ст. від козака Платнірівського куреня Війська Запорозького Низового Харька Чухліба. Відомий також будівничий церков Василь Чухліб, який у середині XVIII ст. побудував у Острі православний храм на замовлення сотника Михайла Солонини. Взагалі, прізвище «Чухліб» досить поширене у чернігово-сіверських землях, а від початку XVII ст. й до 1947 р. на Холмщині навіть існувало українське село під назвою Чухліби.

Мій дід, Василь Харитонович Чухліб, був учителем історії у селі Гнилуша (з 1961 р. – с. Лебедівка) Козелецького району на Чернігівщині. Вчителювала й бабуся, Марія Федорівна В’яла (Чухліб), якій дивом вдалося втекти з далекого Сибіру після розкуркулення. Та, оскільки народження мого батька, Василя Чухліба, за малим не співпало з початком Другої Світової війни (народився 19 липня 1941 р.) 1, його життєва історія розпочалася не зі шкільної бібліотеки, а з партизанських лісів. Згодом командир чернігівського партизанського загону Ю. Збанацький згадував, як наприкінці 1942 р. до них прийшло подружжя вчителів із придеснянського села: «В руках у чоловіка – гвинтівка, а в жінки – торбина за плечима, а в ній – хлопчик малий. Йому там зручно, а мамі легше його так носити. Круглими чорними оченятами стривожено і зацікавлено дивився дволітній Василько на озброєних людей у лісі, не плакав, розумів, що прибув до друзів» 2.

По війні родина оселилася в селі Соколівка, де батько закінчив сім класів. Завершував освіту в старовинному містечку Остер, й водночас на громадських засадах працював у місцевій газеті «Правда Остерщини». Дуже підтримав його тоді учитель Кузьма Руденко, якого батько з вдячністю згадував усе життя. Тоді ж уперше у всеукраїнському виданні був опублікований його вірш: за підписом учня 10-го класу В. Чухліба поезія «Друзям» побачила світ у збірнику художніх творів учнів Української РСР, який редагувала Наталя Забіла.

Попри на срібну медаль, рекомендації СПУ та відзнаки редакції «Правди Остерщини», батькові лише у 1962 р. вдалося вступити до Київського педагогічного інституту ім. О. Горького (нині – Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова), де упродовж навчання В. Чухліб був незмінним старостою Літературній студії інституту «Вітрила» та активним дописувачем загальноінститутської газети «За педагогічні кадри». Його етюди та мініатюри почали друкувати як всеукраїнські газети («Молода гвардія», «Радянська культура», «Радянська Україна»), так і всесоюзна «Учительская газета».

У 1965 р. тато одружився з однокурсницею Вірою Скрипкою. Ще за рік з’явився на світ я і всією родиною ми рушимо за розподілом на Донеччину, де батько вчителював, був «робкором» у місцевих газетах, друкував  новели та етюди в журналі «Донбас».

У 1968 р. перебралися до Обухова на Київщині, де тато почав працювати у районній газеті «Зоря Жовтня» (сьогодні – «Обухівський край»). Упродовж десяти років В. Чухліб їздив селами району, досліджуючи долі людей і самого духу цього непростого краю. Зібрав величезний матеріал про Гр. Косинку (Стрільця) 3, досліджував долі інших видатних обухівчан (А. Малишка, К. Анищенка 4, А. Михайлюка та К. Куян 5) і своїх земляків-чернігівців (М. Коцюбинського, О. Довженка). На його очах зводилася Трипільська електростанція та місто енергетиків Українка, де з 1969 р. оселилися родина.

А ще була Літературна студією ім. Андрія Малишка, якою В. Чухліб керував протягом 1970–1995 рр., і в колі якої поставали такі постаті, як той же М. Вінграновський чи М. Мозговий. Тоді ж на сторінках газети «Зоря Жовтня» було засновано спеціальну сторінку «Сонечко. Для дітей і про дітей». Саме там вперше побачили світ чи не всі тогочасні батькові оповідання та вірші для дітей.

У 1972 р. журнал «Дніпро» опублікував низку батькових ліричних мініатюр 6. Окрилений успіхом, він подав до видавництва «Молодь» рукопис першої книги під назвою «Співоче колесо. Ліричні мініатюри». Та саме розгорнулася чергова кампанія проти «українського буржуазного націоналізму» й вихід збірки постійно затримувався 7. Саме це, зрештою, підштовхнуло батька більш серйозно поставитися до своїх спроб у дитячій літературі, яка на той час найменше піддавалася цензурі й давала змогу на повний голос виявити свій талант. У 1973 р. він подає до «Малятка» оповідання «Хто прокидається найраніше», написане ще 1963 р. 8, та починає активно писати для «маленьких дорослих».

В.Чухліб. "Хто встає раніше". ОбкладинкаПерша дитяча книжка, яку В. Чухліб, подав за рік до видавництва «Веселка», мала називатися «Росяне намисто» 9. Та збірочка два роки пролежала «на полицях» і побачила світ лише 1976 р. знову-таки під назвою «Хто встає раніше». Ось так символічно, але зовсім не тріумфально, розпочався батьків шлях у дитячу літературу.

У 1976–1978 рр. В. Чухліб уже навчався на відділенні журналістики Вищої партійної школи. У 1977 р. його одночасно прийняли до Спілки письменників і Спілки журналістів СРСР та України 10. Та коли у 1978 р. батькові запропонували очолити нову газету Київського міському партії «Прапор комунізму», батько категорично відмовився й обійняв посаду заступника головного редактора державного видавництва «Радянський письменник» (з 1992 р. – «Український письменник»).

Творчий голос В. Чухліба, напрочуд індивідуальний, ні з ким не сплутуваний, полюбився і запам’ятався малим читачам. І це закономірно, адже більшість сюжетів батько брав із нашого з Танею (сестра народилася 1973 р.) дитинства, а не вигадував. Тому, інколи неймовірні, інколи цілком буденні пригоди Тарасика і Тетянки ніколи не видаються малому читачеві несправжніми. Все, що відбувалося з нами, може трапитися з будь-ким, головне — встигнути помітити поряд із собою казку. Батько це вмів і нас учив. Скажімо, диво, описане в оповіданні «Хмаринка», трапилося насправді:

Набрала Тетянка води з копанки, щоб вишню полити. Глянула у відерце, а там хмарина гойдається. Біла, пухнаста.
Присіла Тетянка над відерцем — очей не відведе від хмарини. Хотіла спіймати — не ловиться, між пальцями тікає.
Де не взявся Тарасик, схопив відерце й вилив воду під вишню.
Заглядає Тетянка у відерце — нема хмарини.
— Що ж ти накоїв! — ледь не плаче.— Мою хмарину вихлюпнув. Тепер дістань мені з неба таку саму!»


Мені тоді справді довелося діставати з копанки ще одну «Тетянчину хмаринку»…

В.Чухліб. "Куди летить рибалочка". ОбкладинкаУпродовж двох десятиліть, із 1976 до 1996 рр., батько написав і видрукував 12 книжок для дітей молодшого та середнього шкільного віку, загальний наклад яких  перевищив один мільйон (!) В.Чухліб. "Колискова для ведмедів". Обкладинкапримірників: “Хто встає раніше” (1976), “Безкозирка” (1979), “Тарасикова знахідка” (1980), “Чи далеко до осені” (1981), “Пісня тоненької очеретини” (1983), “Пілотка ліщинових горіхів” (1984), “Жарини на снігу” (1985), “Лелеки над татовим полем” (1987), “Олень на тому березі” (1987), “Сопілкарик з джмелиного оркестру” (1989), “Куди летить рибалочка” (1991), “Колискова для ведмедів” (1995).

Його твори для дітей сповнені любов’ю та сімейним затишком. Чухлібова «ідеальна» сім’я живе у гармонії з прекрасною природою, мама – ніжна та любляча, тато – добрий і справедливий, дідусь і бабуся – досвідчені та працьовиті, а діти – щасливі. Не беруся судити, але з мого дитячого досвіду виходить, що батько не надто лукавив чи вигадував. І хоча й у нашій родині не обходилося без буденних суперечок чи побутових складнощів, він бачив і відчував свою родину саме такою, як змальовував, – сонячною та гармонійною. Цим своїм досвідом буденного правдивого людського щастя й ділився письменник із дітьми, аби й вони змалку відчули, що таке справжнє родинне тепло, та прагли його в дорослості.

Згодом низка батькових оповідань і казок увійшли до підручників і читанок для молодших класів, були перекладені англійською, азербайджанською, білоруською, казахською, литовською, російською та словенською мовами.

Ілюстраторами його творів для дітей у різний час виступали такі талановиті художники як Я. Левич, Н. Аксьонова, Ю. Кавун, Г. Тульчевська, Є. Попов, Л. Гармиза, О. Нечитайло, Л. Постних, В. Євдокименко, І. Остроменська, О. Абісінова, Н. Корнєєва, Н. Жураківська, Н. Анікіна, В. Штанко та К. Іванова.

У 1993 р. за результатами публікацій творів для найменших на сторінках «Малятка» В. Чухліб отримав премію ім. Наталі Забіли. А 1996 р., у рік 125-річчя від дня народження Лесі Українки, за збірки оповідань і казок В.Чухліб. "Олень на тому березі". Обкладинка«Олень на тому березі» (1987), «Куди летить рибалочка» (1991) та «Колискова для ведмедів» (1995)» йому була присуджена премія імені Лесі Українки 11. Я й досі пам‘ятаю, як принесли «Вечірній Київ», а там у повідомленні прес-служби Мінпресінформу говорилося: «Василь Чухліб працює в літературі для дітей ось майже два десятиліття. Його яскраві поетичні мініатюри в прозі полюбилися і дітлахам, які ще не вміють читати, і найменшим школярам. Добрі та мудрі, вони ведуть дитину в дивосвіт природи, дарують радість, насолоду від спілкування з нею, збуджують уяву і кличуть відкривати її таємниці, оберігати нетлінну красу землі, любити рідний край» 12.

Приємно й трішки дивно було читати про свого батька на сторінках такого на той час знаного видання… Але, чого гріх таїти, ми вже звикли, що про батькові книжки зі щирим захопленням відгукуються не лише друзі та читачі, а й люди дуже відомі та поважні. Так, у 1982 р. Юрій Ярмиш у своїй знаній книзі – огляді сучасної дитячої літератури України, що видана була у Москві, відзначав: «Крепнет, развивается талант прозаика Василя Чухлиба. Он автор ряда сборников рассказов для малышей, среди них «Красные капли вишен», «Кто просыпается раньше всех», «Бескозырка», «Находка Тарасика». Произведения эти невелики по объему, но удивительно емкие, насыщенные большим смыслом. По своему характеру они близки к притчам, но Василь Чухлиб далек от назидательности, его мораль в сюжетах, в отношении героев к событиям, жизненным явлениям, автор дорожит выразительной деталью, ярким и точным образом» 13. Писав про батька й письменник, громадський діяч, Герой Радянського Союзу Юрій Збанацький: «У цього письменника свій стиль і своє бачення світу. Він володіє рідкісним даром писати коротко, а показувати багато, уміє розповісти цікаво й хвилююче, навіть поетично, про речі, на перший погляд, звичайні, буденні» 14.

Нині, пригадуючи В. Чухліба, доктор філологічних наук, професор, академік АПН України Любов Мацько наголошує: «Василь умів помічати й показувати у своїй творчості мудрість, душевну красу і порядність звичайних людей, простих трудівників, їхнє тонке відчуття моральності… Про мораль ці люди не говорять, нею живуть. З особливою любов’ю писав Василь Чухліб про дітей і для дітей, щедро використовуючи інтимізуючі форми української мови».

Раптова батькова смерть 20 листопада 1997 р. вразила всіх 15 і залишила незріалізованими чимало задумів: уже по його смерті були видрукувані збірки “Павучок із бабиного літа” (2004), “Братики Кіндратики” (2006), «Сонячний зайчик» (2007), «Неслухняний гарбузик» (2009). Вдалося також перевидати «Колискову для ведмедів» (2010). А ось підготовлена та здана до друку ще за життя збірочка «Хатина під соснами» (1988, 69 ст.) і досі лежить у архіві 16… Так само залишилася неопублікованою збірка найкращих оповідань і казок В. Чухліба, котру в 1987 р. взяло до друку всесоюзне видавництво «Детская литература» в Москві 17

Нині на батьковій могилі у с. Соколівка Козелецького району на Чернігівщині встановлено Пам’ятний хрест роботи його товариша скульптора Михайла Горлового. У м. Українка Обухівського району на фасаді будинку, де тривалий час жила наша родина (просп. Дніпровський, б. № 3), відкрили меморіальну дошку, у школі № 2 щороку проводять для учнів Конкурс імені В. Чухліба. Так само на базі Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова періодично відбувається Літературний конкурс ім. В. Чухліба серед студентів. Чимало батькових учнів і друзів присвятили йому свої твори, як-от: П. Швець («Василеві Чухлібу», 1981), М. Горловий («Соколівський козак», 2000), В. Вергун («Іду до сонця», 2001), О. Довгоп’ят ) «Василеві Чухлібу», 2005).

…а я все частіше й уважніше перечитую його твори та записники, які батько вів усе свідоме життя. На одному з перших, заведених ще замолоду, епіграф: «Закиньте геть всі п’ятаки мідних правд. Залиште лиш одне чисте золото правди (О. Довженко)». Саме такими малими, але вагомими золотниками чистої людської правди, щирої людської душі, щедро відданої Слову, стали художні мініатюри В. Чухліба, мого батька…


1. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва в Києві (далі – ЦДАМЛМ Київ). – Ф.1345, оп. 1., спр. 131 (Автобіографія Чухліба В. В. Автограф), арк. 1.
2. Збанацький, Ю. Передмова // Чухліб В. Олень на тому березі. – К., 1987. – С. 4.
3. ЦДАМЛМ України. – Ф.1345, оп.1, спр.20, 62 арк.
4. ЦДАМЛМ України. – Ф.1345, оп.1, спр.149, 55 арк.
5. ЦДАМЛМ України. – Ф.1345, оп.1, спр.21, 22 арк.
6. Чухліб, В. Невісточки, Рушник, Будьонівець, Мости, Втома, Соліст, Подарунок, Голубі орли, Чарівне колесо, Сірий зайчик // Дніпро. – № 7. – 1972. – С. 76–79.
7. До речі, ця книжечка, правда скорочена й під назвою «Червоні краплини вишень», таки побачила світ аж 1975 р., після того, як низку етюдів із неї опублікувала на літературній сторінці «головна газета» Радянського Союзу «Правда».
8. Чухліб, В. Хто встає раніш від сонця // Ленінський шлях. – 11 червня 1963. – С. 4.
9. Лист за №880 редактора в-ва «Веселка» І. Маценка до В. Чухліба від 19. ІІІ. 1974 // Архів Тараса Чухліба.
10. ЦДАМЛМ України. – Ф.1345, оп. 1, спр.139, арк. 1, 2.
11. Лауреат премії імені Лесі Українки // Літературна Українка. – 29 лютого 1996. – С.2.
12. Лауреат премії імені Лесі Українки // Вечірній Київ. – 28 лютого 1996. – С.2. Цю ж інформацію під заголовком «Наш автор і земляк – лауреат премії імені Лесі Українки надрукувала газета «Чернігівський вісник» 8 березня 1996 р.
13. Ярмыш Ю. Детская литература Украины. – Москва: Детская литература, 1982. – С.158.
14. Збанацький Ю. Передмова // Чухліб В. Олень на тому березі. – К.,2007. – С.4.
15. Василь Чухліб (некролог) // // Літературна Україна. – 27 листопада 1997. – С.4; Скомаровський В. Пам’яті колеги // Літературна Україна. – 27 листопада 1997. – С.4; Вічна пам’ять // Новини Придесення. – 10 грудня 1997; Швець П. Тужать березневі вітри… // Літературна Україна. – 2 квітня 1998. – С.2.
16. ЦДАМЛМ України. – Ф. 1345, оп.1, спр.5, 69 арк.
17. ЦДАМЛМ України. – Ф.1345, оп. 1, спр.138, арк. 31.
 

 

Тарас Васильович Чухліб


Коментарі до статті

Лариса


Це дуже добре, що діти шанують своїх батьків, та ще й таких талановитих. Василь Чухліб - це гордість української дитячої літератури. Щиро дякую сайту "Ключ" за цю грунтовну статтю. З повагою, Лариса Хоролець
Nata


Спасибі на добромі слові, пані Ларисо!
Як можемо, намагаємося шануватися.
Будемо вдячні, коли б і Ви долучилися своїми спогадами та роздумами щодо творців української дитячої літератури, її непростих шляхів і вічно нерозгаданої таїни!
Наталя Марченко


Чудову розповідь про письменника трапилася мені на сторінках дуже доброго й щирого блогу "Книги для дітей", що його веде фахова та невтомна таємнича Melle.

"Навряд чи є у світі письменник або поет, який не любить природу. У всякому разі, я таких не знаю. Погодьтеся, у всіх книгах можна зустріти описи мальовничих краєвидів, квітучих садів, сонячних галявин. Особливим щемом наповнені спогади письменників про місця, де проходило їхнє дитинство.

Колись один мудрий філософ сказав, що простий горобчик біля рідного будинку співає краще, ніж райські птахи у чужих краях. Куди б не простягалися життєві шляхи, будь-яка людина згадує річку, у якій купалася дитиною, вулицю, на якій стояла батьківська хата чи будинок. Згадуються мамині руки, батьків сміх, бабусині казки та змайстровані дідом іграшки…

Сьогодні я хочу розповісти про дитячого письменника, який надзвичайно любив рідний край.

Багато років тому у селі Лебедівка на Чернігівщині у сім‘ї вчителів Марії та Василя Чухлібів народився син, якого теж назвали Василем. Хлопчик ріс надзвичайно допитливим та розумним. Гарно навчався у школі, потім закінчив мовно-літературний факультет Київського педагогічного інституту. Працював вчителем, журналістом, редактором. Багато років був заступником головного редактора великого видавництва “Радянський письменник”. Робота забирала багато сил й уваги, проте Василь Чухліб встигав писати ще й літературні твори. Для дорослих він написав лише 2 книги, набагато цікавіше письменнику було працювати для дітей. Одна за одною виходять книги оповідань та казок. Ось послухайте, які гарні назви цих книг: “Хто встає рано”, “Безкозирки”, “Тарасикова знахідка”, “Чи далеко до осені”, “Пісня тоненької Очеретини”, “Пілотка ліщинових горіхів”, “Жарини на снігу”, “Олень на тому березі”…

Нещодавно був ювілей з дня народження цього чудового письменника. Мені шкода, що я не встигла зробити цю замітку перед. Але роблю після".

Адреса оригіналу: http://childbooks.blox.ua/2011/08/VChuhlib.html
Nata


Спогади Тараса Чухліба про батька читай також:
Чухліб, Т. Народжений на берегах Десни / Т. Чухліб // Сіверянський літопис. – 2011. – № 4. – С. 103–122.