Біолог за освітою, перекладач за покликанням – про дитячу літературу, взаємодію перекладів із музикою та творчі плани

–  Як ти почав перекладати? Адже маєш зовсім іншу професію. Які були твої перші переклади?

– Перекладати почав заледве не раніше, ніж опановувати професію. Тому я не "біотехнолог, який перекладає" і не "перекладач, який працює в лабораторії". Радше щось середнє. І біологія, і перекладацтво паралельно росли в мені, доки я ріс. І розвивалися у дивному симбіозі. Приміром, для науковця будь-якого рівня життєво необхідно знати англійську – уся література англійською, а ще ж листування із зарубіжними колегами, статті у міжнародні журнали... Отак англійська шліфується. З іншого боку, постійна робота зі словом допомагає, коли пишеш яку-небудь статтю про "особливості ферментативної регуляції системи зсідання крові". Приємно, коли старші колеги прибігають запитати, як краще ту чи іншу фразу повернути...

Перші переклади – це вірші Роберта Бернса і того ж Кіплінґа. Перша прозова проба – "Джонатан Лівінґстон, мартин". Досі не опублікована, до речі. Продаю недорого. Авторські права на оригінал коштують тисячу доларів, переклад віддам за тисячу гривень . Перша книга – "Книга Драконів" Едіт Несбіт. Дитячі казки про драконів англійської авторки кінця 19 ст. Потім "Такі Собі Казки" Кіплінґа.

– Чому захопився саме Кіплінґом?

– Першу книгу Кіплінґа "Just So Stories" перекладав разом із двома чудовими дівчатами – Ірою Сав'юк і Наталею Дьомовою. Тепер вони теж постійно працюють-перекладають. А тоді ми зібралися у Мережі, ніким не знані (власне, ще менш знані, ніж тепер) і спраглі публікації. Там вісім чудових казок, до них вісім віршів, а ще – авторські малюнки з кумедними підписами. Я просто закохався у цю книгу. Виявилося, що у попередніх перекладах цій речі багато чого бракувало. Приміром, не було усіх авторських малюнків, усіх підписів, зі зрозумілих причин не
згадувався Ноїв ковчег. Тобто – нам було що додати! Дуже цікавий досвід то був – ми поділили казки і стали працювати, а тоді правити одне одного. Вірші я нікому не дав перекладати – на той час мав уже багато перекладених віршів Кіплінґа. Кіплінґ був улюблений поет моєї коханої, яка тепер стала мені дружиною, і це теж додавало завзяття у роботі з цим автором. Десь у той час познайомився з редакторкою та художницею видавництва "Богдан" Анею Осадко. І донині працюємо в тандемі – вона ілюструє мої переклади дівчачих книг Джаклін Вілсон, усе мені редагує і взагалі дуже мила. Прочитавши вірші, вона уперше запропонувала покласти їх на музику. Тоді цю місію взяла на себе бард Юля Броварна. Дитячі пісеньки про кенгуру і дикого пса дінґо, мудрого Бавіана і славетна "Дон і Маґдалена" у неї вийшли просто чудово. Це була перша музична проба Кіплінґа на українській землі.

– У чому особливість, специфіка перекладу Кіплінґа? Чим він незвичайний? Чи були якісь труднощі у перекладі саме цього автора?

– У Кіплінґа незвичайна сама його особистість, його життя у колоніальній Індії, Англії доби Межичасся (не даремно першу збірку-білінґву його поезій українською, яку я мав честь упорядковувати, так і назвали – "Межичасся"). Він пише цікаво, і його вірші, оповідання, повісті й досі захопливі. А ще чомусь український Кіплінґ у радянський час вийшов якийсь обділений. Хоч працювали із ним Стус, Сверстюк, Могильний, Солонько – цього було так мало, порівняно із Кіплінгом російським! Не було жодної збірки поезій великого поета українською. Десь поховалися по бібліотеках і запилюжених закутах книгозбірень 20 000 примірників збірки оповідань Ред'ярда, виданої в "Дніпрі"... Показово й те, що із 11 зібраних нами перекладів знаменитого "If" 5 були виконані у засланні чи за ґратами. Кажуть, що перекладав Кіплінґа ще Василь Мисик, але його робота, мабуть, довіку похована у архівах КГБ. Усе це не просто
так.

– Кіплінг –  у шкільній програмі з зарубіжної літератури. Чи маєте родичів або знайомих – школярів, які уже могли б оцінити цю роботу?

– Кіплінґ у шкільній програмі? Не знав. Навряд школа піде йому на користь. Остання книга Кіплінга, яку щойно видало видавництво "Богдан" – "Легенди з Книги Джунґлів" – має додаток – мапи країв, про які йдеться у тих казках. Вважав би найвищим визнанням, коли б якогось хлопчака вигнали з уроку за розглядання тих мап під партою. Щодо родичів, які могли б оцінити роботу – мені щось більше щастить на дівчаток, а вони у мене оцінюють книги Джаклін Вілсон. Ну і, звичайно, я сам не далеко ще відійшов від того віку, коли читається дитяча література. І досі треную уяву на „Гаррі Поттері”, „Хроніках Нарнії”, ”Країні Сонячних Зайчиків”, „Мумі-тролях”... Може, хтось у дитинстві мріяв швидше вирости. Я мріяв не дорослішати.

– Розкажи трохи про ілюстрації, оформлення книжки.

– Ось підібралися так і до книги "Легенди з книги Джунґлів". У ній зібрані казки, чи радше Легенди, які Кіплінґ майстерно вписав поміж історій про Мауґлі у своїх Першій та Другій Книгах Джунґлів. Так сталося, що окрім "Рікі-Тікі-Таві" та "Білого тюленя" переважно у нас публікувалися саме історії про Мауґлі – ще б пак, це ж цілісна повість! Але якою неправдоподібною і дитинною видається вона, порівняно з казками про табірних тварин, слонів-загоничів, білого тюленя, що бореться за виживання свого Племені, шукаючи безпечний від людей берег... Закони Джунґлів, описані у всім відомому „Мауґлі”, працюють тут у повну силу. Усе тут справжнє, сильне і небезпечне – і у цім цінність книги. Не даремно всупереч усталеному правопису ми назвали книгу "Легенди з книги Джунґлів". Джунґлі – це вам не якісь там джунглі, розумієте?

Палітурку ми свідомо робили на зразок тієї, що була у "Таких Собі Казках". Там кіт, що завжди гуляє на самоті, іде довгою стежкою між дерев та мухариць, що зникають у далині. Тут – той самий кіт чимчикує вже між пальм та ліан.

У книзі сім казок, дія яких відбувається то у Бірмі та Бенґалі, то у Тибеті, то у Пакистані, то на острові Святого Павла чи в заполяр'ї коло Ґренландії. Тому й виникла ідея зробити додаток із мапами цих місць. Читачі зможуть знайти містечко, де Рікі-Тікі-Таві здолав злу кобру Наґа, прослідкувати на мапі світу неймовірні морські запливи Котика – від Ґалапаґосів і острова Хуан-Фернандеса до Беринґового моря...

– Щодо пісень Сергія Василюка на слова Кіплінґа – яка із ним Вас особисто найбільше вразила чи є найближчою для тебе "за духом"?

– Кожна казка у книзі завершується віршем. Іноді вірш продовжує легенду й доповнює її, іноді просто є частинкою оповіді, як колискова "Шива й коник стрибунець", яку Тумаєва мати співала малому. Вірші аж просилися на музику, прагнули звучати... Хіба можна було їм цього не дозволити?

Звичайно, оскільки книга більше підліткова, то й пісні повинні були бути інакшими, ніж ті, що їх виконала Юля Броварна для "Таких Собі Казок". Це мав бути рок, я знав це точно. Гарний, змістовний, мелодійний, непопсовий рок, бо саме він якнайкраще передав би суть Кіплінґових казок. Ще на презентації "Межичасся", про яке я вже казав, Сергій Василюк із гурту „Тінь Сонця” заспівав пісню на слова Кіплінґа у перекладі Максима Стріхи "Денні Дівер". Вона тоді мала успіх і мені в душу запала. Це було воно – саме те, що треба. Цього разу Сергій прочитав тексти і – диво дивне! – один із них ліг на мелодію, яку він уже не один день прокручував у голові. Так народився "Лукканон" – сумний тюленячий гімн. А за нею прийшли інші, це хай уже він
розповідає. Мені ж і досі найдужче сидить у серці "Денні Дівер", і хоча це єдина на диску пісня не у моєму перекладі, хоча вона не зовсім дитяча, все ж ми включили її як бонус-трек у чудовий акустичний сольний альбом Сергія, який зможе послухати кожен, хто придбає книгу.

Він стане продовженням казок. А може, то казки доповнять Сергієві пісні. Хтозна.

– Які подальші перекладацькі плани?

– Хочеться продовжити роботу з Кіплінґом. На черзі – оповіді Пека (чи Пака, ще не вирішив) про стару Англію, оповідання про англійських солдатів у Індії й саму Індію, повість "Кім"... Втім, якщо хтось захоче попрацювати з цими речами, я буду не проти, адже окрім них мають з'явитися ще завершальні книги серії "Легенди Світокраю" Кріса Рідела та Пола Стюарта, півтора десятки книг Джаклін Вілсон, книги Барбари Робінсон і Анни Файн, а ще – кандидатська дисертація з біотехнології, куди ж без неї.

Інтерв'ю взяла Лідія Стрельченко